28.09.21 р. було проведено студентську бесіду, пов'язану з вшануванням жертв трагедії Бабиного Яру.

 

изображение viber 2021 09 29 09 52 29 620

Ба́бин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Юрія Іллєнка між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Саме неподалік Бабиного Яру стоїть найдревніша Кирилівська церква XII ст. Поруч з урочищем розміщувалась велика залізнична товарна станція «Лук'янівка».

Хоча у Бабиному Яру поховано велику кількість жертв, що були вбиті не під час Голокосту, однак поза Україною Бабин Яр відомий саме через масові розстріли у 1941—1943 роках переважно євреїв та інших національностей здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

П'ятирічний план реконструкції Києва 1936—1940 років передбачав створити на всій території Бабиного Яру парк. А 20 листопада 1940 виконком Київради ухвалив рішення № 105/6: «Затвердити під будівництво лижної бази та трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище».

Закінченню будівництва завадила війна. Бабин Яр став братською могилою понад 100 000 людей, розстріляних нацистами у 1941—1943: євреї, цигани, військовополонені, моряки Дніпровського загону, радянські підпільники, активісти ОУН та інші, кого Третій рейх мав за ворогів.

У березні 1945 уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру». У 1947 «пам'ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру» внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948—1950. Але розпочата у 1948 урядом СРСР антисемітська кампанія «боротьби з космополітами» унеможливила появу монумента, адже переважна більшість жертв Бабиного Яру — євреї. Тоді можновладці звернулись до довоєнного проєкту парку

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 р., а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.

Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.